ЗРУШИТИ

зру́шити з мі́сця. 1. що. Вплинути на щось, зробити що-небудь для здійснення якоїсь справи. Може, тоді хто й збагнув, що Михайло Качан своїм бунтом похитав і зрушив з місця дикунські порядки, що вкорінились в отих непомітних хуторах (І. Микитенко); Отже, підряд зрушив з місця все в господарстві. Де був застій, повіяв свіжий вітерець змін (З газети). 2. кого. Спонукати, заохотити кого-небудь до якихось дій. Всюди тільки й розмови — здешевити продукцію, а Осадчий ніби затявся, стоїть на своєму, не зрушиш його з місця (М. Чабанівський). зру́шити (ру́шити) з ме́ртвої то́чки. Почати розглядатися, розв’язуватися, виконуватися. Денисович був радий, що справа, нарешті, зрушила з мертвої точки (М. Білкун); (Харчук:) Я думаю, діло з будівництвом повинно рушити з мертвої точки (В. Кучер). кри́га скре́сла (зру́шила). Почалася якась робота, діяльність; є певні зрушення в якійсь давній справі, роботі і т. ін. Ухвалено створити .. довідник, який включатиме всі назви населених пунктів (України) .. Це свідчить про те, що нарешті крига скресла (З газети); Крига, як мовиться, зрушила, старе й мале повсюдно ладне стати на смертний двобій із ворогом (І. Головченко і О. Мусієнко). не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника (таксі).. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький). переверну́ти (зру́шити) / верну́ти го́ри. Виконати велику, навіть неможливу роботу; зробити дуже багато. (Трохим:) Рівні і парні (воли), як соколи: чи в плузі, чи в возі — ідуть, як вода, тільки покеруй ними, то й гори перевернеш (М. Кропивницький); — Думав, білоручки тільки до писання здатні. А вони, дивись, гори перевернули (В. Речмедін); — Закваска в неї (вчительки) крута, робоча. Уся в батька.. Отаких би їм учителів, то б Кочубей з ними ще гори вернув (В. Кучер).