Смотреть больше слов в «Фразеологічному словнику української мови»
ВИ́ПАДОК (те, що сталося, трапилося несподівано), ПРИГО́ДА, ПОДІ́Я, ОКА́ЗІЯ, ЕПІЗО́Д, ІНЦИДЕ́НТ, ІСТО́РІЯ розм., КА́ЗУС розм., ТРАПУ́НОК розм., ПРИ́ТЧА... смотреть
ІСТОРІЯ (від грецьк. ιστορία - дослідження, оповідь про минуле, пізнане) - 1) Реальний процес розвитку суспільства в цілому, його різновидів, окремих цивілізацій, етносів, країн, а також форм, сфер, явищ та інших виявів життєдіяльності суспільства. 2) Наука, що досліджує минуле суспільства з метою більш адекватного розумінння його сучасного та визначення перспектив розвитку в майбутньому. В реалізації й осягненні іманентного зв'язку, що має місце між означеними вище значеннями І., ключову роль відіграє філософія, яка розглядає І. не лише і не стільки як предметну сферу, існуючу окремо від суб'єкта, а в її взаємозв'язках з ним. Завдяки такому підходу І. постає у єдності своїх онтологічних і гносеологічних характеристик як багатомірний феномен, різноманітні вияви якого неоднаково фіксуються і акцентуються в діяльності, відносинах, поведінці, спілкуванні та свідомості різних людей; зрештою - як цілісність і, водночас, - як конкретне і невичерпне розмаїття історичних реалій, утворене, відтворене та відображене і окремим індивідуальним горизонтом історичних життєдіяльності й свідомості кожної людини, і їх сукупністю, тобто як інтегративне поле їх перетину. Подібно до філософії та соціології, І. також досліджує людське суспільство як своєрідну цілісність, вивчає творчу потугу людства в усіх галузях його життєдіяльності та є однією з найважливіших форм самоусвідомлення людством самого себе. Але якщо філософія розглядає суспільство в єдності його динамічних і структурних, діахронічних і синхронічних характеристик, а соціологія фокусується на структурних, синхронічних, то І. як наука акцентує увагу на діахронічних, динамічних характеристиках суспільства як цілого. І. - інтегративний процес розвитку і зміни не лише людських індивідів, а й мезоіндивідів (напр. етносів) та макроіндивідів (як-то, цивілізацій). Протягом тривалого часу домінував своєрідний лінійний "моноцентризм" І. як науки, тобто тлумачення історичного процесу в цілому лише з позицій власної цивілізації. Напр., для класичної західноєвропейської історичної науки властивий європоцентризм, з позицій якого всесвітня І. поділялася на стародавню, середньовічну і Нового часу. Однобічний, європоцентристський характер цього поділу був підданий критичному аналізу в праці Данилевського "Росія і Європа" (1871), та пізніше - Шпенглером ("Занепад Європи", 1918 - 1922) і Тойнбі ("Дослідження історії", 1934 - 1961). В працях цих та ряду інших мислителів доводиться спрощеність лінійного тлумачення І. в таких різновидах, як регресистське (Монтень, Руссо, Ортега-і-Гассет) та прогресистське (Вольтер, Кондорсе, Гердер, Гегель, класичний марксизм) і наголошується принципово новий підхід до І., за якого вона постає як вельми складне, нелінійне, поліцентричне утворення. За сучасних умов відбувається інтенсивна розробка саме такого, некласичного розуміння І. як поліцентричного процесу.... смотреть
-ї, ж. 1) тільки одн. Закономірний, послідовний розвиток дійсності; зміни в дійсності, у процесі життя. 2) тільки одн., чого. Процес розвитку, зміна ч... смотреть
-ї, ж. 1》 тільки одн. Закономірний, послідовний розвиток дійсності; зміни в дійсності, у процесі життя.2》 тільки одн. , чого. Процес розвитку, зміна... смотреть
Процес розвитку суспільства або природи в минулому; наука про історичні події; як наукова дисципліна займається встановленням і поясненням подій, суспі... смотреть
імен. жін. роду1. (одн.) закономiрний, послiдовний розвиток дiйсностi2. процес розвитку, змiна чого-небудь3. сукупнiсть фактiв iподiй, якi належать до... смотреть
процес розвитку суспільства або природи в минулому; наука про історичні події; як наукова дисципліна займається встановленням і поясненням подій, суспільних і культурних явищ; має свій обсяг, методологію і практику; поділяється за хронологічним критерієм (напр., і. стародавнього світу, середньовіччя, нова, новітня) і предметним (і. політична, держави і права, соціальна, економічна, культури, мистецтва, ідеології, науки, матеріальної культури, а також допоміжні історичні дисципліни).... смотреть
історія; ж. (гр., оповідь про минулі події, дослідження, знання) 1. Закономірний, послідовний розвиток дійсності; зміни у дійсності, у процесі життя. 2. Процес розвитку, зміна чогось; події у житті народу; перебіг. 3. Сукупність фактів і подій минулого. 4. Наука, що вивчає хід розвитку природи, культури, знання. 5. Наука про загальний розвиток народу, країни, суспільства 6. Оповідання, розповідь про щось, когось. 7. Подія, пригода, випадок.... смотреть
1) (наука) historyісторія мистецтва — history of art2) (розповідь) story3) в спол.історія хвороби — case record; sick report4) розм. (пригода) event, i... смотреть
(процес змін) розгортання подій, розвиток, перебіг ; (людства) опис розвитку; (вчорашній день) минуле, минувшина; (розповідь) оповідь, оповідання, повість, р. оповідка, жм. побрехенька; (життєва) пригода, приключка, випадок, епізод, ж. придибенція; (неприємна) халепа; (давня) праісторія.... смотреть
[istorija]ж.1) dzieje2) historiaісторія мистецтва — historia sztuki
істо́рія (від грец. ίστορία – оповідь про минулі події, дослідження, знання) 1. Всякий процес розвитку в природі й суспільстві. 2. Наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського суспільства та його закономірності.... смотреть
【阴】1) 历史, 史; 历史学2) (事物的) 进程, 发展3) 口 故事4) 口 事件, 事故
рос. история 1. Всякий прогрес розвитку в природі й суспільстві. 2. Наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського суспільства та його закономірності.... смотреть
Літопис, дієпис, гісторія, див. хроніка
див. пригода
Паверхпрыгода
Істо́рія, -рії, -рією; -рії, -рій
істо́рія іменник жіночого роду
Historia
Historie
Historie
паверхпрыгода
-ії ż historia
паверх прыгода
history
ისტორია
история
история геологическая - geologic history - geologische Geschichte - галузь геології, що вивчає геологічну історію розвитку Землі. Досліджує основні етапи формування земної кори, встановлює послідовність утворення гірських порід, вивчає етапи розвитку органічного світу, закономірності прояву у часі різних геологічних процесів; умови утворення корисних копалин тощо.... смотреть
ІСТОРІЯ ДІАЛЕКТИКИ - складова частина історії філософії. Найбільш розвинутою і цілком свідомою І.д. постає в європейській історії філософії. Діалектика відображає рухливий, динамічний спосіб життя. Тому навіть в Європі в застійні Середні віки вона відсутня і характеризує лише античність і Новий час Р. озвиток діалектики визначається розвитком філософії взагалі. Основних етапів останньої три: на першому переважає філософія пізнання, свідомості, розуму. Він триває від античності до класичної нім. філософії включно. Відтоді починається другий етап - зближення духа з дійсністю, практичною позитивною діяльністю, на основі чого виникають позитивізм, марксизм, філософія життя. В 20-ті рр. XX ст. починається третій етап - філософії людини (філософська антропологія, екзистенціалізм, персоналізм тощо). На першому етапі бачимо дві всесвітньо-історичні форми діалектики - давньогрецьк. і нім. класичну. В першій наявні три її форми: стихійна натурфілософська діалектика (Геракліт, Піфагор, Емпедокл). Це - діалектика становлення, або діалектика мінливого, плинного світу явищ. Крайнім її виразом є релятивізм Кратила. Друга форма - діалектика як пошук істини засобом "питань - відповідей", маєвтика, діалог, звідки походить і сам термін "діалектика" (Сократ, сократичні діалоги Платона). Третя форма - логічна, або категоріальна діалектика як пізнання сутності речей (Платон, Аристотель, неоплатоніки Прокл, Порфирій, Ямвліх) Н. айбільш загальні здобутки античної діалектики - розкриття структури процесу становлення, єдності протилежностей, тріадичної будови світу. Перехідною є діалектика епохи Відродження (Кузанський, Бруно). Основний принцип тут - збіг протилежностей конечного і безконечного, мінімуму і максимуму (coinsidentia oppositorum). Цей принцип виник завдяки осмисленню досягнень математики, астрономії у поєднанні з протилежностями релігійного світогляду і з усвідомленням єдності земного і небесного світів. Специфіка нім. класичної філософії - в побудові систем діалектики, а не лише окремих ідей чи принципів, як було у попередників. Діалектика Канта викладена в його "Критиці чистого розуму" і концентрується у вченні про антиномії, суперечності, які позначають межі людського пізнання. Його діалектика негативна, це не теорія пізнання, а скоріше теорія незнання, його обмеженості. Позитивну діалектику розробив Фіхте в "Основах загального науковчення". Діалектика Фіхте - система суб'єкт-об'єктних відношень, одночасно пізнавальних і діяльнісних. Загальний зміст суб'єкта і об'єкта втілений у протилежних категоріях, об'єднання яких здійснюється за допомогою "синтетичного методу". Зовнішня форма методу подається структурою "тезис-антитезис-синтез". Поєднання змісту протилежних категорій робиться завдяки їх кількісній подільності. Шеллінг відкрив нову форму їх поєднання - взаємоперетворення протилежностей. Це був новий принцип діалектики, але загальної системи її він не створив. У філософії природи Шеллінг сформулював "всезагальний принцип полярності", а в філософії історії - діалектику свободи і необхідності, розбіжність цілей і результатів людської діяльності. Найбільш масштабна і глибока система діалектики втілена в "Науці логіки" Гегеля. Діалектика Гегеля - це філософська логіка, або система категорій, побудована діалектичним методом. Основні з них - буття, сутність, поняття. Рух категорій здійснюється від абстрактних до конкретних і виражає основні щаблі пізнання. Тому у вченні Гегеля має місце принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання. Свою логіку Гегель будував як узагальнення всієї історії європейської філософії і на цій підставі розробив принцип співпадання історичного і логічного. Діалектика Гегеля завершує і нім. класичну, і всю попередню філософію, тобто весь етап філософії пізнання. На другому етапі наявні декілька різновидів діалектики: діалектика марксизму з основною ідеєю про непримиренність, антагонізм протилежніх класів, з яких один знищується в ході революції; цей принцип переглянутий "реформізмом" (Бернштейн, Каутський та ін. ) і замінений принципом співробітництва класів в еволюції суспільства; ленінізм, який посилив в теорії і на практиці силу і гостроту антагонізму, спрямувавши його, в особі держави, проти всіх класів, усього народу. В практично-духовній сфері значною є діалектика К'єркегора, вчення про несумісність протилежних стадій життя особистості: естетичної (чуттєвої) і моральної та релігійної, по яких здійснюється сходження духовного світу людини. Звідси принцип діалектики К'єркегора "або-або" ("Entweder-oder" - один з основних його творів). Практично-духовний зміст має і трагічна діалектика Ліберта - про остаточну нерозв'язність антиномії існуючого і належного (ідеалу) в історичному процесі. Навпаки, в "діалектиці відмінностей" Кроче обмежує саме поняття протилежності, як різновид поняття відмінності. В межах "філософії людини" помітними є три концепції діалектики: екзистенціальна діалектика Сартра; негативна діалектика Горкгаймера і Адорно. Найновіша її форма розробляється в останні роки в межах філософії ноосфери. Її ядро складають глобальні протиріччя, а основна проблема - проблема існування людини на землі.М. Булатов... смотреть
legislative history
history of crime, history of criminality
case history
істо́рія літератури• історія літератури- одна з осн. галузей літературознавства (разом з теорією літератури та критикою літературною), предметом якої є... смотреть
ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ ТА ФАРМАЦІЇ — один із розділів загальної історії та культури людства, який розглядає розвиток лікознавства, знань, пов’язаних із захво... смотреть
1. Наука, що вивчає розвиток музичного мистецтва як історичного процесу - від зародження до сучасності, включаючи як загальну історію музики, так і розвиток музичного мистецтва окремих країн і народів. До сфери І.м. належать явища, пов’язані з народною і професійною музичною культурою, історією музичного виконавства, музично - суспільним життям, музичним побутом тощо. 2. Навчальна дисципліна, яка вивчається в спеціальних вищих навчальних закладах.... смотреть
parliamentary history
history of law, legal history
(що залучається для його тлумачення) legislative history
(як частина рішення вищої інстанції) procedural history
(История русов или Малой России)історичний твір невідомого автора кін. XVIII — поч. XIX ст., перша пам'ятка нової укр. політичної думки; виявлений 1828... смотреть
(История русов или Малой России) історичний твір невідомого автора кін. XVIII - поч. XIX ст., перша пам'ятка нової укр. політичної думки; виявлений 1828 при описі бібліотеки с. Гринева Стародубського повіту; вперше опублікований 1846 у Москві О. Бодянським; найпоширеніші версії щодо авторства: Г. Кониський, Г. та В. Полетики, М. Репнін, О. Безбородько, В. Лукашевич, О. Лобисевич, А. Худорба; містить виклад історії укр. народу та його державності від найдавніших часів до 1769; осн. ідея твору - право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток; І. Р. відіграла важливу роль у формуванні історичної та національної самосвідомості укр. народу, сприяла розвиткові наукових досліджень історії України, її використовували при написанні своїх творів О. Пушкін, Т. Шевченко, Є. Гребінка, І. Срезневський, М. Гоголь, М. Костомаров та ін.; переклад укр. мовою В. Давиденка (1956), І. Драча (1990).... смотреть
ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н.е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін. ) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін. ). Активізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис. Здобуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр. , в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА , спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін. ).В. Горський, Я. Стратій... смотреть
medical history