МАХАТИ

ля́пати (ля́скати, маха́ти і т. ін.) язико́м що і без додатка, зневажл. Говорити (перев. що-небудь нерозумне, недоречне, нецікаве і т. ін.); базікати. Не ляпай язиком! (Сл. Б. Грінченка); Їм що не ляпать язиком, аби ляпать. Та ще й іржуть собі! І що там вони знайшли такого смішного? (С. Васильченко); (Ліна:) Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Я. Мамонтов); Як собака з утіхи відчуває непереможну потребу махати хвостом, так він відчував потребу махати язиком (Л. Мартович); // Витрачати час для зайвих, непотрібних розмов; займатися пустослів’ям. — Працювати треба, а не ляпати язиком (М. Зарудний); Вони тільки язиком ляскають (Сл. Б. Грінченка); — А… йди від гріха… Чого так язиком ляскати? (М. Хвильовий). махну́ти / рідше маха́ти руко́ю. 1. на кого—що і без додатка. Перестати займатися ким-, чим-небудь, турбуватися про когось, щось, збайдужити до когось, чогось. За її поняттями, до лікарні іде той, хто вже махнув на себе рукою або кому робити нічого (М. Ю. Тарновський); Але ні разу й думки не майнуло махнути на батька рукою; ну, що, мовляв, я можу..? (Ю. Шовкопляс); Скільки часу ведуться пошуки цієї сировини для виробництва алюмінію — все марно. Інший би махнув рукою: значить, нема, коли ніхто не знайшов. Та не така людина Бас (З газети); // Перестати говорити про щось, обірвати розмову. — Не гнівіть, кумо, Бога,— почала було говорити сусідка, та потім махнула рукою,— досить їй було й свого (Леся Українка); // Залишити, покинути когось, щось. — Махнути б на неї (тару) рукою, та тільки й діла! Однак Хома непохитно стояв на своєму. — Як-то махнути рукою? Як-то — війна спише? Проти такої безгосподарності волало вс не ці́пом маха́ти. Треба вміти, непросто (робити, виконувати щось). — Ото, яка наука страшна, то не ціпом махати (В. Стефаник); — Іване, а ти мастак брехати? — несподівано запитав я Кульбабенка.— Умію,— збентежився він, а потім, подумавши, що це треба в розвідницьких справах, веселіше відповів: — Брехати — не ціпом махати (М. Стельмах).