СВІТИТИ

не сві́тить кому. У кого-небудь немає надії, підстав сподіватися, розраховувати на що-небудь. — Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (В. Кучер); Зневажливо осміхнувся (Іванчик) до мене, ніби сказав: “Бідолашний! І чого ти до неї пнешся? Адже тобі тут не світить!” (Я. Баш). світи́ти воло́ссям (во́лосом). 1. Ходити з непокритою головою, не зав’язуючи на голові хустки і т. ін. Волоссям світить, простоволоса ходить, неначе дівка (І. Нечуй-Левицький). 2. заст. Старитися, залишаючися неодруженою. Краще б вона сивим волосом світила, ніж мала втопити свою долю, віддаючись за Гната! (М. Коцюбинський). світи́ти в о́чі. Підлещуватися до кого-небудь. Не знав неборак, що пан тільки в очі світив, що лучче (краще) було б, якби він гудив (А. Свидницький). світи́ти (грі́шним (го́лим)) ті́лом. 1. Бути дуже бідним. Чим же невдоволені козаки! — спитав Чепіга… — Голі ходимо, грішним тілом світимо,— надривався чийсь голос. (С. Добровольський). 2. Бути одягненим у зношений, полатаний або подертий одяг. Сиділи нужденні дроворуби, хто голим тілом світив, хто в сірятині (М. Драгоманов); Його мати старалася за тринадцятий сніп заробити трохи хліба, щоб як-небудь прогодувати шестеро дітей, що, мов жорна, мололи всякий харч і світили чорним тілом по всіх вулицях села, басуючи на хворостинах (М. Стельмах). світи́ти дірка́ми. Бути дуже старим, не придатним для використання. Із шести крил (млина) осталося тільки троє, та й ті дірками світять (С. Васильченко); — Бачила б ти цю посудину навесні… Не човен, а кістяк мертвий лежав у кучугурах, дірками світив, розсохся зовсім (О. Гончар). світи́ти / засвіти́ти очи́ма (о́ком, білка́ми) на кого і без додатка. 1. Пильно дивитися, поглядати на кого-небудь. Мій парубок (Яків) тільки очима світить та поза мною посувається (Марко Вовчок); — Які проворні,— дорікає він і світить оком на Охріма та Гараська (Григорій Тютюнник); — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся,— засвітив на нього оком Латочка (Григорій Тютюнник). 2. Виявляти поглядом якесь почуття (перев. гніву, роздратування). Свекруха світила очима на невістку ще й тоді, як чоловік був дома; а як його у військо взяли, то докорам кінця-краю не було (Панас Мирний); Строганиха .. тепло світила очима і просила гостей сідати на садовій лаві (А. М’ястківський); — Принесіть березки! — сказала генеральша поважно, тихо, мов звеліла хустку або води подати, тілько (тільки) засвітила очима хижо (Панас Мирний); — Облиш! — завищала вона (Маланка) пронизуватим голосом і засвітила на нього (Андрія) зе світи́ти зуба́ми. Широко посміхатися. Незнаний хлопець стояв перед нею. Не крився, не таївся, хизувався чобітьми, .. світив зубами (К. Гордієнко). світи́ти латка́ми. 1. Бути надзвичайно бідним. Батьки самі світили латками, тому не могли допомагати синові (З усн. мови). 2. Бути зношеним, полатаним (про одяг). Селяни подивились один на одного. Їхні подерті свитки світили латками (Ю. Яновський). світи́ти / посвіти́ти косо́ю. Дівувати, бути неодруженою. Дуже мене молоденькою засватано, світ білий, як ото кажуть, зав’язано, не довелось мені як слід і подівувати, косою посвітить (Д. Мордовець). світи́ти ре́брами. Бути дуже худим, виснаженим. Сивоусі дядьки скаржилися, що .. мало тяглової сили лишилось-бо після фрица (фашистів), кілька конячин та й ті світили ребрами (Ю. Бедзик); У сусідів корови в теплому приміщенні, ситі, аж вилискують, а в нас на холодному вітрі ребрами світять (Остап Вишня); Ребрами світить тяглова сила на конефермі (О. Гончар). світи́ти сивино́ю (си́вим во́лосом). Бути немолодим, старим; старитися. — В гетьмани вибирають, бо полковники хотять! Знаю я тих непогамовних полковників: вже давно сивиною світять, а все не знають, чого їм треба (М. Лазорський).