ВКЛАДАТИ

вклада́ти / вкла́сти (всю) ду́шу в що. Робити, виконувати, здійснювати і т. ін. що-небудь з великою любов’ю, старанністю, натхненням. — Працюєте ви (доярки) непогано. Стараєтесь, душу в роботу вкладаєте. І от результати: усі колгоспи району по молоку ми далеко позаду залишили (В. Москалець); Хорунжий і сам любив цю старовинну пісню і вкладав у неї свою душу. Його тонкий вібруючий голос бринів, мов срібна струна (С. Добровольський); Боляче переживав (Бронко) провал справи, в яку вклав усю свою душу (Ірина Вільде); — Собор похмуро плив у хмарах вечірніх... Ким він вибудуваний? І яким чудом уцілів? І яку душу хтось у нього вклав, що й через віки вона Єльку торкає? (О. Гончар). вклада́ти / вкла́сти в уста́ кого, чиї, книжн. Робити кого-небудь виразником певних ідей, думок, переконань тощо або спонукати когось висловлювати які-небудь думки, погляди і т. ін. Ібсен у п’єсі “Нора”, або “Ляльковий дім”, в уста головної героїні вкладав протест проти принизливої ролі жінки (З журналу). вклада́ти / вкла́сти се́рце у кого. Виявляти любов до кого-небудь, піклуватися про когось. — Та який батько, яка мати вкладе стільки серця у якогось свого Ягідку, скільки вкладе в тебе Вітчизна! (О. Гончар). вклада́ти / вкла́сти у ву́ха кому. Доносити, передавати кому-небудь щось (перев. таємне). Знайшлись навіть такі, що вклали панові в уха бунтівничі речі молодика — і от тепер Остап, скривджений і цькований, мусив кинути рідний край (М. Коцюбинський); На цей раз підстароста вклав у вуха Конецпольському, що Богдан Хмельницький намовив козаків знести табір, коли військо прибуде до Крилова (П. Панч). кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти) в домови́ну (у моги́лу і т. ін.) кого. Ховати, хоронити (померлого). Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко); // Призводити кого-небудь до смерті. Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Ю. Збанацький); — Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах); — Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (І. Микитенко). пха́ти в домови́ну. Трагедія Харитини виникла на соціальному ґрунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя І. Карпенка-Карого).